Їхав козак на війноньку, сказав — прощай дівчинонько.
Прощай, дівчино, чорнобривонько, їду в чужу сторононьку.
Прощай, дівчино, чорнобривонько, їду в чужу сторононьку.
Дайно дівчино хустину, може я в бою загину.
Темної ночі накриють очі, легше в могилі спочину.
Дала дівчина хустину, козак в боюю загинув.
Гей, серед поля гнеться тополя, та й на козацьку могилу.
Лихії люди насилу взяли нещасну дівчину.
А серед поля гнеться тополя, та й на стрілецьку могилу.
Гнеться тополя додолу, вітер по ній повіває.
А в тій могилі син України вічним же сном спочиває.