Раз прихожу я додому, трохи був п’яненький,
Та до жінки з кулаками пристав, як дурненький.
Чого, кажу, губи дмеш, чого сердишся,
Чом до мене не говориш, не повернешся?
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.
Кидай гребінь, годі прясти, давай їсти, пити,
Та не дми губів на мене, а то буду бити.
Перестала жінка прясти, як ухватить днище
Та за мною, а я з хати утік на горище.
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.
Як тікав же я на гору, потяг і драбину,
Бо якби була б, попала, перебила б спину.
Розкричалась жінка в сінях:
«Сякий-такий, брошу»
Я нагорі у полові, іншу собі бачу.
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.
Послухайте люди добрі, що жінка зробила,
Сама лягла в хаті, спати мене не пустила.
На другий день рано-вранці
Піченьку топила,
Та із сиром вареничків собі наварила.
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.
Дала й мені вареничок, внесла їх знадвору,
Настромила на рогач, подала нагору.
Дала один вареничок та й дві варениці,
А третього на кия, вдарила по пиці.
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.
Може й вам кому прийдеться
П’яному бувати,
Не займайте своїх жінок, краще лягать спати.
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода,
Ой, біда, ой, біда, що горілочка — не вода.