Тече вода каламутна,
Моя мила чогось смутна.
Я не смутна, лем сердита,
Бо звечора батьком бита.
Я не смутна, лем сердита,
Бо звечора батьком бита.
Била мене мамка зночі,
За Йванкові карі очі.
Ще й казала — буде бити,
Щоби Йванка не любити.
Ще й казала — буде бити,
Щоби Йванка не любити.
А я Йванка так любую,
Де зустріну — там цілую.
Ой, Іванку, серце ж моє,
Де є такі, як ми двоє?
Ой, Іванку, серце ж моє,
Де є такі, як ми двоє?
Мамко моя, зроб ми дащо,
За Іванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила,
Взяла тичку, та й набила.
Мені мати ворожила,
Взяла тичку, та й набила.
Тобі було добре, мати,
Між своїми вибирати.
Ти любила мого нянька,
Я люблю чужого
Йванка.
Ти любила мого нянька,
Я люблю чужого
Йванка.
Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька.
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.
Ой, якби ми в’єдно жили,
Нам би люди завиділи.
Бо ми такі паровані,
Як горнята мальовані.
Бо ми такі паровані,
Як горнята мальовані.
Тече вода коло села,
А дівчина вже весела.
Любилися — кохалися,
Через рочок побралися.
Любилися — кохалися,
Через рочок побралися.
