Така її доля…
О, Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?
Прости сироту!
Кого ж їй любити?
Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люди чужії її засміють.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люди чужії її засміють.
Щаслива голубка хоч тим, що літає,
Полине до Бога, у хмари спита.
Кого ж, сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, де милий вита?
Кого ж, сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, де милий вита?
Чи в чистому полі, чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напував?
З другою спізнався, другую кохає,
Її ж, нещасливу, навік забува.
З другою спізнався, другую кохає,
Її ж, нещасливу, навік забува.
Не так сердце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає.
Воно жити хоче, не хоче журиться,
А думка, мов ворог, жалю завдає.
Така її доля…
О, Боже мій милий!
За що ти караєш її, молоду ?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?
Прости сироту!